Маестро Сава.

Назад до блогу

Тут теж можна мерзнути і пити гарячу каву. Тут теж можна.
Але ми й гадки не мали, що тут може трапитись з нами те, що трапилось.

Маестро Сава.

Одного вихідного дня ми звично гуляли вулицями Гвадалахари у пошуку цікавих місць, людей і пригод. На раритетному базарчику, де щонеділі мексиканці продають найрізноманітніші старовинні речі і всякий непотріб, ми зустріли діда років 70-ти. На наше здивування він вільно розмовляв англійською, хоч виглядав дуже неохайно, ми навіть припустили, що він жебрак.

Маестро Сава.

- Звідки ви, друзі? - запитав він не іспанською, бо, вочевидь, здогадався, що ми або зі штатів, або ж країн далекої Європи.

- Ми з України! - гордо відповіли ми.

- О, я знаю де це, - без особливого здивування відповів він. - Ви маєте там дуже гарні гори Карпати і море. І люди з України чудові. Їхній спосіб мислення і їхні цінності надзвичайно схожі із мексиканським. Тому мені українці дуже близькі, - розповідав дід.

Маестро Сава.

Говорив він дуже повільно і монотонно, навіть беземоційно, дивлячись то на нас, то невідомо куди вдалечінь. Розповідав про те, які ми маємо корисні копалини, про наших сусідів, згадував якісь історичні факти про країну. Перебити його і запитати щось чи уточнити було неможливо. Він говорив наче речитативом, а кожне наступне слово продовжувало попереднє. Коли він врешті зупинився, ми запитали:

- А звідки ви так багато знаєте про Україну?

- Бо я маю друга українця! Він живе тут вже понад 20 років. Він із Західної України, з гір, - так само монотонно відповів дід. Тут ми не втримались і таки перебили його:

- Що? Тут живе українець? Західняк? Та ви жартуєте! - не повірили ми. Дід справді він себе дуже підозріло і довіряти йому у нас не було жодних підстав.

- Так. Колись ми з ним разом їздили на археоологічні розкопки. А так, то він знаменитий музикант, працює концертмейстером у великому Оперному театрі Гвадалахари. Він віртуозно грає на скрипці. Всі захоплюються ним, тому він вже кілька років поспіль обіймає тут таку високу посаду. І я пишаюся тим, що він мій друг.

- А ви знаєте, як його звати? Або де його можна знайти? - збентежено і вже так само повільно, як дід, питаємо ми і думаємо: ну все, якщо він зараз скаже щось на зразок Хосе, Хорхе, Хуан чи Хуліо, ми його розкусимо і мовчки підемо. Але ж ні...

- Звісно, знаю. Його звати Сава. Сава Лацанич. У мене був його номер телефону, але я загубив. Давно з ним бачився.

- І ви впевнені, що він з України? - вже вкотре перепитуємо ми, почуваючи себе трохи дивакуватими.

- Так, - сміється, - впевнений.

Ми подякували нашому випадковому знайомому і пішли далі, наввипередки переконуючи один одного, що Саву треба знайти якнайшвидше.

Маестро Сава.

Пошуки розпочали наступного дня. Підключили наших мексиканських колег і ті подзвонили в театр. Як виявилося, маестро Сава там справді працює. Нам дали розклад вистав і концертів, на яких він грає, і ми невідкладно пішли на зустріч із українцем, до кінця все ж не будучи впевненими, що він таки українець, що він таки з України. А раптом той дід щось переплутав?!

Маестро Сава.

Коли підійшли до театру, вже вечоріло. Він гарно освічувався і здавався ще більшим, ніж вдень і ще величнішим.

Нам підказали, що музиканти перед концертом зазвичай стоять надворі біля запасного входу, що зліва від будівлі.

Туди ми йшли швидко, аби не спізнитись. Я затримувала подих і починала панікувати: "а що ми йому скажемо?", "а якщо він не горить любов'ю  до України", "а якщо він не захоче з нами говорити", а якщо"...

- ... а ти о котрій годині будеш? - раптом почули ми телефонну розмову одного з музикантів, який стояв спиною до нас. Він був худорлявим, високим і з сивою головою.

- О Боже, це він! - вигукнула я і прикрила рот руками.

Чоловік повільно озирнувся, але не розгледів мене у сутінках. Говорив він гарним низькими голосом, з бархатом притаманним професійним дикторам. Голосом, яким вже був рідним, тільки тому, що звучав рідною мовою.

Завершивши розмову, чоловік глянув у наш бік і сказав:

- Підійдіть-но ближче, аби я вас роздивився.

- Доброго вечора! Ми Григорій та Ірина. Ми з України. Дізналися про те, що тут, у Гвадалахарі, вже довго живе українець і то певно ви....

Ось так ми познайомились із Савою. Нашим Савою.

Маестро Сава.

Сава з Ужгорода. Він говорить чистою українською. Цікавиться етимологією, пише словник русинів на основі бойківського і лемківського діалекту. На скрипці грає з 5-ти років, його батьки були поліглотами: тато знав 22 мови, мати - 9. Здобувши хорошу музичну освіту в Україні, він став керівником одного успішного оркестру, але фінансово протриматись в країні у ті часи було непросто, тож доля його занесла сюди, спочатку всього на 18 місяців, а як згодом виявилося - на пів життя. Тут у нього народився син, якому зараз 20 років. Адріан-Роман вільно володіє іспанською, англійською, німецькою. Сава розмовляє з ним винятково українською. Власне, саме з ним він говорив тоді по телефону біля театру.

Того вечора Сава запросив нас на виставу, яка мала назву "Еліксир любові".

Маестро Сава.

Театр нам дуже сподобався. Він великий і надзвичайно гарний. Досі нам доводилося бачити його лише ззовні.

Тепер ми врешті дочекалися того дня, коли ввійшли всередину.

Маестро Сава.
Маестро Сава.
Маестро Сава.
Маестро Сава.

Буду відвертою, постановка і гра акторів нам не сподобалась, але оркестр - вразив настільки, що можна було сидіти в ошатному театрі із заплющеними очима і просто насолоджуватись музикою.

Крім того, там грав Сава.
І це було найважливіше.

Маестро Сава.

По завершенні вистави, ми подарували Саві український прапор, а він коротко розказав про своє життя.

Але я вам не буду цього розповідати. Зараз я знаю одне: це людина-легенда, з історією життя, яку має знати кожен. Тож, все, чого я зараз хочу - написати про нього книгу.

Маестро Сава.

Тиждень по тому, Сава завітав до нас в гості.

Сьогодні ми сидимо за столом і розмовляємо з ним, як із найкращим другом, як із старшим рідним братом. А він все хвалить нас, мовляв, якщо в Україні така молодь, то в неї є майбутнє. Ми частуємо його борщем і скромно дякуємо.

Сьогодні я зрозуміла, що можна думати іспанською мовою навіть протягом двадцяти років, а в душі залишатись істинним українцем - таким, що горою стоїть за своє. Таким, що збудував собі "хатку-пелехатку" в Карпатах і планує там провести старість. Таким, що пів оркестру навчив розмовляти базовою українською мовою (ми це чули, це правда!). Таким, що досягнув успіху за кордоном, але гордо називає себе українцем і постійно повторює, що має борг перед своєю країною. Таким, що скромно зізнається, що він не так музикант, як садівник, тому має в своєму саду на Закарпатті тисячолітні дерева. Таким, що тягнеться до свого і не цурається.

Для мене Сава - це відкриття. Тепер я знаю точно, що наше перебування тут - це подарунок долі. Дякую.

Коментарі:
22:29:15, 28 Січень 2015 | наталія

Це мій стрико Сава!!! Хотіла б про ту книжку з вами поговорити!!!

20:26:23, 22 Серпень 2016 | Дмитро

Маю надію, шо маестро згадав в розмові з Вами і про доньку Анничку, яку залишив ще малою разом з її мамою, а його дружиною Ірою, моєю студентською товаришкою, а сам вибрав вільне життя в Мексиці.

10:11:15, 27 Вересень 2016 | siteadmin

Так, пане Дмитре. Згадував і про це. З великим сумом. Не нам його (чи їх) судити.

Залиште коментар

Ім'я (обов'язково)
Email (не буде опублікований) (обов'язково)