коли я дивлюся на тебе довго
спиняється час вздовж моєї осі…
тоді вже несила тікати чи бігти
шалену долати себе у собі…

та, у мені що говорить віршами
тихо лягає між простирадл
бути з тобою – не бути з іншими
бути з тобою – це гра без правил…

я стану твоєю смузі всього за 15 хвилин…
і хай твої сни у напрузі
і хай ти один на один
з собою, зі мною, з думками і днями…

я так хочу тебе обійняти
обійняти тебе і втекти…
на пероні лиш руку підняти
і очима тебе провести…

те, що я мала б тобі розказати
видати поглядом, жестом, слізьми
тисячу слів показати на пальцях
чи заховати десь між грудьми…

твоє ім’я на руках писати
і в нічне місто, яке все ще пахне тобою,
нестримно іти, часом бігти,
а потім вертати…

і навіть той нікчемний протяг
хоч це не вітер і не потяг
мене пронизує стрілою
яка вся пахне лиш тобою…

там, де ніжність твоя кашемірова
наче кішка між днів обвивається,
всесвіт мружить зірниці сапфірові
і блакить у їх погляд вливається…

Я б грала тобі на гітарі всю ніч.
І тихо співала, співала, співала…
Від кистей рук аж до передпліч
Свій спокій у тебе вливала…

якби ти просто був
чи тихо собі мовчав
любив солодке, запах дощу і хміль,
я навіть цей одинокий причал…