#за_кермом_мороз

Назад до блогу

Звісно, я могла б писати про те, що я планую скласти іспит з водіння в той час, коли ходила в автошколу. 😏 Але свідомо цього не зробила, оскільки, чесно зізнаюся, дуже боялася, що я його просто не складу. Як мінімум, з першого разу. Як максимум, ніколи! 🙈

Недавно читала в новинах, що поляки їздять здавати іспит з водіння в Україну. Бо там це зробити легше. Навіть моя знайома (полька) з усмішкою розповідає, що збирається здавати на права вшосте - практичний іспит їй не піддається.

Тож, тепер, коли особисто в мене це позаду я можу з легкою душею розповісти, як же все було. Під кумедним тегом: #за_кермом_мороз 😄

Чому я вирішила отримати права?😍
Ще донедавна я вважала, що водіння - це суто чоловіча справа і мені ці педалі/передачі/знаки - зовсім не потрібні. Але, разом з тим, мені НІКОЛИ не було смішно з тупих жартів про жінок за кермом.
З іншого боку, весь час розуміла, що їздити треба вміти бодай би про всяк випадок. (Але йдеться не про той випадок, коли хтось із подружжя випив!) Це так само, як вміти плавати. Корисно і приємно знати, що можеш.

Водночас, чоловік наполягав на тому, що нам зі Святиком пересуватися по Вроцлаву на авто у справах буде набагато зручніше і швидше, ніж на громадському транспорті.
Тож, ми взялися за діло.😎 Дуже важливо було знайти автошколу неподалік дому, щоб не витрачати багато часу на добирання. Власне, так  я і зробила. Домовилася про зустріч і прийшла туди разом зі Святиком. Зустрів нас приємний польський пан, років 60. Він розповів, що перед тим, як записатися в автошколу у  Польщі, кожен зобов’язаний піти в Ужонд (міська рада) і створити собі Профіль Кандидата у Водії (profil kandydata na kierowcę). Для цього знадобиться фото, довідка від лікаря і карта побиту (документ, що дає дозвіл на проживання іноземцю) чи бодай децизія (рішення від інспектора про те, що виготовлення такого документа вже в процесі). У мене на той момент не було ні одного, ні другого. Чекати потрібно було ще щонайменше 2 місяці.

Тому я пішла зі Святиком в той Ужонд спробувати щастя, але мене дуже швидко опустили з неба на землю, сказавши, що нічим не можуть допомогти. Коли аргументи скінчилися, я довго не пручалася і вийшла з Ужонду з чітким усвідомленням того, що до дня народження (як хотілося) прав я ще не матиму 😩

Дивно, але сталося так, що того дня я ще повернулася в Ужонд і отримала те, за чим прийшла. Цікаво як?

#за_кермом_мороз

Отож, коли я вийшла з Ужонду сумна і зажурена, одразу зателефонувала до пана інструктора з автошколи  і сказала, що у нас з ним нічого не вийде (принаймні найближчим часом), бо мені не хочуть створити Профіль.
Він трохи насварив мене, мовляв, треба було наполягати і боротися. Потім попросив негайно вернутися, постукати в кабінет до начальника відділу у справах “права язди” і передати їй телефон. Він представився і сказав наступне: “Давайте допоможемо дівчині з України, мамі з маленькою дитиною, яка вже є тут, на місці… Давайте не будемо відправляти її додому, щоб вона приходила сюди ще кілька разів.” Жінки, що були в кабінеті, подивилися на нас зі Святиком і з усмішкою за 5 хвилин створили мені профіль Кандидата у водії. Я не очікувала такого спонтанного прояву доброти: ні з боку інструктора, ні з боку тих жінок, але вони спрацювали, як злагоджена команда. А ми - отримали те, по що прийшли. Напевно, їм Святик сподобався. Або я. 😂 Або просто зірки того дня зійшлися... 😍 Скажу прямо: тут нам реально пощастило!
Далі нам ми підписали договір з автошколою і вйо до навчання. 😛

Отже, перш за все мені дали диск із відеолекціями, які потрібно було переглянути до початку курсу аби орієнтуватися в базових речах, а також підручник (2016 р), у якому було написано все, що треба знати і навіть більше. Фільми ми переглядали всією сім’єю - дуже цікаві, повчальні, прості. Книжку я читала сама, коли Святик спав. Вона товста, але я її якось осилила.

Також мені дали диск із тестами, які я вирішувала постійно, коли тільки була вільна хвилина і, як виявилося, не дарма. Ясна річ, все це (і лекції, і книга, і тести) було польською мовою. Тож, навіть зараз вся термінологія, яка стосується правил і водіння загалом в моїй голові звучить виключно польською. Мені так добре і Гріша вже звик. 😜 Оце були б сміхи, подумала, якби здавала на права у Мексиці. 😄 Іспанська - не польська. Крім того, пригадую поговірку мексиканців: правила дорожнього руху - для слабаків! 😱

#за_кермом_мороз

На заняттях теоретичних нам розповідали майже все те, що ми вже подивилися у відеолекціях і прочитали у книжках. Але це була чудова нагода закріпити матеріал, подискутувати, поставити питання (а їх у нас з Грішою з’явилося чимало відколи почали їздити по Вроцлаву машиною). Бо, чесно, траплялися незрозумілі знаки, незвична дорожня розмітка, різні нюанси з перехрестями, які (не-) регулюються світлофорами і т.д. Детальніше про це ще розповім, бо то важливо знати, коли кермуєш закодоном.

Загалом теорії і практики - по 30 годин. Я ходила на лекції протягом двох тижнів.
Потім - почалося найцікавіше - практичні заняття з водіння!😎 Спочатку я дуже хотіла їздити щодня. Але інструктор цього не дозволив і згодом я сама зрозуміла чому. За ті дві години я страшенно втомлювалася від незвичного заняття, постійної зосередженості та багатозадачності. Тож, тричі на тиждень по дві години - саме те, що треба. Щоб засвоїлися і “влежалися” знання, досвід та виробилися нові звички.

На першому практичному занятті ми зустрілися з інструктором на великому паркінгу, де вчилися рушати, повертати, вмикати світло, перемикати передачі. Після 10-хвилинного кружляння по парковці, інструктор запитав мене, чи готова я виїхати в місто, на що я ствердно покивала головою. 😍 Він дозволив, щоправда здивувався, що я така самовпевнена. 😄 Якби ж то! Я дуже боялася! 😨
Бо не відчувала габаритів машини, бо не вміла плавно рушати та гальмувати, бо не знала, коли треба перемикати передачі і весь час думала, що в когось вріжуся, бо не розрахую із дистанцією)) Втім, вже першого дня ми спокійно поїздили по Вроцлаву і навіть виїхали за його межі. Авто жодного разу не заглохло і я наче б то дурниць ніяких не зробила, а інструктор, здавалося, навіть хотів мене похвалити, але не сказав нічого. Зізнався, що стримався спеціально, щоб не зурочити. Я люблю похвалу. Вірніше, вона мені необхідна, щоб рухатися далі. Але поважала його рішення. Благо, таки не зурочив. 😜

Здавалося б, кожного наступного разу мало б ставати все легше, але в мене було навпаки.

#за_кермом_мороз

Вроцлав - велике місто. Тут перетинаються автобусні, трамвайні, автомобільні та велосипедні шляхи. На дорогах по 2-3-4 смуги в одному напрямку. Багато нюансів стосовно того, хто, де і за яких обставин має перевагу. Знати це - одне, змогти вчасно і правильно зреагувати - зовсім інше. Саме тому в мене в якийсь момент з’явилося відчуття страху. 🙈

Пішоходи можуть перебігти кілька смуг не на пішохідному переході, роверист може вилетіти нізвідки, особливо під час повороту праворуч, трамвай - це взагалі окрема історія, його майже скрізь треба пропустити.. Все це, а також багато іншого об’єднується у широке поняття “обмеженої довіри” (або, як кажуть у нас, правила трьох “Д” - дай дурневі дорогу!) - завжди треба пам’ятати про те, що хтось може не знати правил, забути повідомити про свій маневр, бути п’яним, неврівноваженим, сонним або просто новачком.

Коли я приходила на кожне нове практичне заняття, інструктор давав мені все більше завдань і ганяв мене по повній програмі. Ми вчили всі можливі маневри і відпрацьовували їх аж поки я не казала: “стоп!”, бо розуміла, що виконую завдання не “на удачу”, а чітко і технічно. Бувало таке, що сьогодні виходить, все роблю ідеально, а через день починають вилазити якісь підводні камені і я на рівному місці починаю робити дурні помилки. Я страшне нервувалася через це. В такі моменти я казала, що певно не здам той екзамен. Інструктор сміявся і казав, що все вийде тільки, якщо зберуся. 😏

З одного боку мені здавалося, що я і так зібрана. З іншого - що зібратися тут просто неможливо, бо одночасно контролювати ВСЕ - було нереально важко. Як же я злилася, коли мені здавалося, що от щойно я зробила все правильно, а інструктор каже: “А поворот хто мав включити?” або “І скільки ще ми так будемо їхати на другій передачі?” )) Дивитись на знаки, світлофори, дорожню розмітку, пам’ятати про обмеження швидкості, редукувати передачі (я теж не знала, що в українській мові є таке слово!), глипати час від часу в люстерка, передбачати (!!!), що той чи інший водій (пішохід, роверист) хоче зробити в наступну секунду... Не виїжджати на зустрічну, не відволікатися, не зосереджувати погляд на чомусь одному, не панікувати, якщо щось не вдалося (заглох, не туди повернув, не так запаркував) чи якийсь розумник сигналить у тебе за спиною (сміється/матюкається/крутить пальцем біля скроні) - все це треба контролювати, бо ти учасник дорожнього руху. Але ти вчишся їздити, тому маєш право помилятися, поки поряд сидить інструктор. Є дуже лояльні водії на дорогах, які впускають тебе під час затору і з розумінням ставляться до того, що ти робиш щось вперше. А є такі, що спеціально не дозволяють тобі змінити смугу руху, наприклад, лише, щоб понасміхатися. 😈 Я пообіцяла собі, що після того, як здам на права, буду завжди в числі тих перших, хороших.

#за_кермом_мороз

Якось, коли я від’їздила приблизно годин 25, інструктор запропонував мені зробити практичний (внутрішній) екзамен в автошколі, щоб ми обоє подивилися наскільки я готова до державного.

Я була менш-більш впевнена у своїх силах, багато (все, що потрібно) вміла, тож без вагань погодилася (не було вибору!) 😄
Ми сіли в машину і одразу почало коїтися щось незрозуміле. 🙈
Для початку, я навіть не змогла нормально завести автомобіль, потім заглохла кілька разів на світлофорі, далі після паркування “вирішила” рушити на ручніку, а потім - найцікавіше! 😂
Каже мені інструктор:
- На наступному перехресті ліворуч.
Я повернула, їду далі, а він дивиться на мене і питає:
- Ірина, а що трапилося?
Відповідаю:
- Нічого, все добре. Трохи хвилююся.
- Бачу. Я просив повернути ліворуч.
- Я повернула… 😱

І тут до мене доходить, що замість того, щоб поїхати вліво, я ні з того ні з сього повернула вправо. Не знаю чому і крапка.
Розказую вдома цю ситуацію Гріші, думаю зараз пожаліє чоловік дружину, скаже, що розхвилювалася просто, перевчилася і наступного разу все буде краще. А він каже (увага!):
- Ну так, я знаю, що ти маєш таку проблему!

Шоооо??  Нема в мене ніяких проблем!

Коли вже переповідала цю історію інструктору, то він посміявся і делікатно додав, що в жінок таке часом трапляється (25 років досвіду як-не-як!), можуть сплутати праву і ліву сторону за нестандарних обставин або ж будучи перевтомленими. 😏

Мені ці спостереження (чоловіка та інструктора) не дуже сподобалися, але я задумалася не на жарт і тепер чисто заради принципу не дозволю собі більше помилися. А у вас таке бувало?)
Мушу сказати, пан інструктор з розумінням поставився до моїх "причудів" того дня. Сказав, що загалом я готова до іспиту, але відтепер мені треба більше працювати не так над водінням, як над тим, щоб краще справлятися з хвилюванням. Бо саме воно може завадити мені отримати позитивний результат.😐
На жаль, не переживати я не могла. 😩 Та, разом з тим, незламно вірила, що здам з першого разу. Я дуже цього хотіла, хоч всі мені весь час повторювали: “Не хочи за сильно!” Я трохи стримувалася, але планку не опускала. Для цього і є ціль.

#за_кермом_мороз

Теорію я здавала в останній день липня. 😍

За 25 хвилин потрібно було дати відповідь на 32 питання. Я зробила це набагато швидше. І побачила усміхнений смайлик на моніторі, бо це означало, що з теорією я справилася. 💪

Далі потрібно було записатися на практичний екзамен. 🙈 Перша вільна дата була за тиждень - 7 серпня. За день до мого дня народження. 😂 Звісно, було ризиковано резервувати саме цей час, але я так вже хотіла здати той іспит і отримати права, що чекати довше не мала жодного бажання. 😤 Ясна річ, припускала, що я можу не справитись з першого разу, але пообіцяла собі, що негативний результат не вплине на мій настрій наступного дня. Не знаю, чи справді було б так. 😏 Тому щаслива, що все вдалося. 🚙 Практичний екзамен 🚙

Я домовилася з інструктором, що ми трохи поїздимо з ним того дня приблизно за годину до екзамену, щоб я була “розігріта”)) Тож, о 7 ранку ми вже ганяли по Вроцлаву.

Потім я під’їхала до пункту призначення і пішла в почекальню. Поряд зі мною сиділо ще людей з 20. За вікном була велика територія, на якій стояли запаркувані кілька десятків авт. Я дивилася і намагалася вгадати, яке з них буде моїм на наступну годину. 😌

Згодом з приміщення вийшов літній чоловік, з бейджиком інструктора на грудях і з листочка повільно прочитав моє ім’я та прізвище. Я підійшла, ми привіталися, сіли в машину, яка першою звільнилася (бо перед нами вже здавали іспит) і почалося! ☺

Загалом державний екзамен складається з кількох частин. Перша - plac manewrowy - виконання завдань на спеціальній території для маневрів. Друга - виїзд у місто.
Щоб перейти до цих частин, потрібно знати (бо питають!) всі рідини, які є під капотом, визначати їх рівень, не плутати, що і де; а також вміти вмикати всі можливі світла. За це я взагалі не переживала. А дарма. Бо в якийсь момент на цьому етапі мій іспит ледь не закінчився. 😨

#за_кермом_мороз

А трапилось ось що: я, мабуть, з хвилину (це дуууже довго!) не могла увімкнути заднє протитуманне світло. Екзаменатор терпляче чекав позаду авто. Раптом мене осяяло - і я це зробила! 🙈😬
.
Далі ми в’їхали в "конверт", з якого починається їзда по так званому łuku (дузі) - фото нижче.
Це лише на перший погляд, дуже легко! 😏
Смуга, по якій потрібно проїхати максимально повільно, не зупиняючись, не виїжджаючи на/за лінії і не зачіпаючи шашки, дуже вузька. 😱 Проїхавши дугу, потрібно зупинитись в наступному конверті. Далі - такий же шлях назад без помилок, і знову ж зупиника точно в конверті.
Все це потрібно виконувати "на муфті", не використовуючи газу. Якщо вперед їхати - це ще півбіди, то назад - ціле випробування. Після численних спроб, я вирішила, шо це можна здати лише, якщо удача усміхнеться. Але інструктори показали кілька прийомів, які чудово спрацювали. Іспит - не виключення.😎
Наступне - ми виїхали під штучну гірку і на середині дороги зупинилися, поставивши машину на ручнік. Потрібно було рушити під гірку з ручніка, не скотившись вниз. От і все. 😜

Успішне виконання цих завдань дало мені допуск до наступної частини іспиту - виїзд у місто.
Невеличкий шлагбаум піднісся і ми виїхали з території. Екзаменатор уточнив, чи розумію я все, що він говорить і чи потрібно мені показувати напрямок рукою чи достатньо лише казати. Я відповіла, що я хоч і іноземка, але все розумію, тому махати руками не потрібно)

Цікаво, що екзаменатор в Польщі може дати різні завдання, але не має права дати вказівку обігнати когось або таку, яка суперечила б правилам дорожнього руху (наприклад, попросити повернути праворуч, якщо це заборонено)
Натомість, він може сказати: прошу виконати маневр розвороту в першому можливому місці! А ти вже сам дивися на знаки в два ока і шукай те можливе місце. 👍

Ще мені сказали в автошколі, якщо матиму можливість чи необхідність когось обігнати і зроблю це добре, то екзамен можуть скоротити наполовину! Я так цим загорілася! 😍
Але також попередили, що в разі виконання цього маневру зле, одразу ж - до відзеня. Тому сама вирішуй - ризикувати чи ні.

В мене була така можливість... Як думаєте: я ризикнула?! 😀

#за_кермом_мороз

Таааак, таки наважилася! Двічі. 😜
Так от, виїхали ми з території і тут перед нами їде собі роверист. Повільно так їде. Зустрічна чиста. Думаю, от він - шанс - треба дати газку. Взяла й обігнала. Дивлюся, все ок. 😍 Поїхали далі.

Екзаменатор весь час вказував мені напрямок руху і якось при повороті праворуч голосно вигукує: “помилка!” Я, перелякана, питаю: “яка?”
Він відповів, що скаже вкінці іспиту і водночас попросив запаркувати авто між двома іншими через дорогу. Я така паркую у відчаї, думаю: от і все, зробила якусь помилку, сама не знаю яку і закінчився мій екзамен. Запаркувала і питаю екзаменатора: “Мені виходити з машини, щоб ми помінялися місцями і пан завіз нас назад?” А він здивовано: “Але то єще нє кОнєц. Ми перевірили, як пані паркує. Паркує дуже добре. Їдемо далі!” 😁

Я ледь не заплакала з радості. 😂 Словом, від’їздила я все решта на ура! Один раз, правда, заглохла, але пан екзаменатор просто попросив завести ще раз. А ще одного разу, даючи назад, замість задньої передачі заклала четверту. 🙈 Двічі. 😨 (бо не зрозуміла, що не так). А він мені: “Але ж то єст чвурка!”
Я взяла швидко включила задню і ми мовчки поїхали далі. 😜 Все решта було чудово. Але і за ці нюанси, думаю, можна було б мене завалити. Так що не така вже я крута, як ви собі думаєте😌

Але права маю? Маю! Значить, все було так, як треба.😇
Мій результат екзаменатор озвучив лише тоді, коли ми повернулися. 👍
Зробив зауваження лише щодо моїх окулярів, сказав, що вони не для їзди на машині.

А помилка, до речі, тоді при повороті праворуч була такою: я ледь-ледь зачепила колесом бордюр. Але зачепила.😤
Якби це повторилося вдруге, екзамен я б не склала. Саме тому пан не сказав мені одразу в чому справа - хотів ще раз підловити. 😛
Ще додав, що добре мене навчили - я цей комплімент передала своєму інструктору. Втішився дуже. 😍

Далі я оплатила посвідчення водія, зачекала два тижні, які тривали наче два місяці, і забрала своє право язди!!! 🚗
А тепер найцікавіше: як тільки сіла у нашу машину, зрозуміла, що їхати я не вмію і треба вчитися заново, бо все працює інакше.
І Гріша поряд)))
У мене все. 💙

#за_кермом_мороз
Коментарі:
19:00:25, 22 Лютий 2019 | Входные двери

Здравствуй вам конкурент!
Водитель одного из частных транспортных предприятий Мариуполя оделся в Деда Мороза и сел за руль автобуса. Горожане, успевшие проехаться в салоне с зимним волшебником за рулем, назвали рейс «маршруткой удачи».