залиш себе чи хоча б свою куртку 
ти пахнеш так, що весь світ іде обертом
я вже залежна - я вище поверхом
досі бажання затягую джгутом.

ти вже не спинишся - годі й казати
зараз між нами лише міліметр 
просто віддай мені свій теплий светр
і далі можемо знову мовчати.

ти пахнеш так, що втрачаю розум
ці очманіння такі тривалі
краще триматись від тебе подалі
й палко чекати на нову дозу. 

якби ти знав, як я тебе чекаю,
ти б до мене дуже спішив.
так важко буває дуже рідко
але буває.
немовби хтось важким болем вкрив.
якби ти знав, як ти мені потрібен,
ти б до мене без духу мчав.
так страшно буває дуже рідко,
але буває.
навіть якщо немає на те підстав.
якби ти знав, як я зараз страждаю,
ти б із обіймів не випускав.
так сумно буває дуже рідко,
але буває.
лиш не кажи, що ти цього не знав.

Закривати обличчя руками
І прогіркло-терпкі допивати останки весни
Зігрівати місця, де колись каблуками
Ми топтали стежки.

Забувати п’янкі вечори 
І тривожні ховати в кишеню ранки 
Лиш легкі твоїх слів рукави
Опускати на очі, немов фіранки. 

Залишати гарячі сліди 
Перед тим обпікати п’яти
І одквітлих думок пелюстки 
Як у теплі краї проводжати.

Відпускати тебе до зими
А до завтра уже не знати
Руйнувати квапливо мости
І нові власноруч будувати. 

Ірина Мороз (с)

А знаєш, Ти,
Ти просто переспи з цими думками.
Потерпи.
Масивні міхи під очима розітри
і пальці на руках переплети –
цей час, ці дні -
вони для тебе. Хочеш, ми
підемо разом в ті світи,
весну де зимували наші полюси…
Розпалимо багаття і мости
старі палити будемо, як бандюки.
І віриш, віриш, ми
щосили дмухатимемо в попіл,
щоб кожен сумнів розламати навпіл
й відігрівати дихання у докір
всепоглинаючій незграбності
цієї ненаситної реальності.
А зараз Ти,
Ти просто переспи з цими думками.
Відпусти.
Лиш іскру для вогню прибережи,
північні вікна добре зачини
й мене поклич,
коли прокинешся з зими.

Хвиля думок, море почуттів,
Безкінечний простір і одне бажання – Ти!
Крила любові, пісні світанкові,
Сни кольорові – лети!
Бо голос із серця до Тебе озветься, мені допоможе знайти…
Очі розплющу, думки не відпущу про Тебе, прости…
А ти лиш…
За руку візьми, у серце впусти і раптом завмри,
мене обійми, щось тихо шепни,
надію всели і знов прийди в мої солодкі сни!