замість того, щоб сказати “пробач”,
ви мовчите.
плавно входите у нові дні, рахуєте нові зорі,
що з’являються на вашому небі

ти мене довго шукав – я тебе довго чекала
ти різні книги до рук своїх брав
різні зап’ястя ти лоскотав
різні думки тебе турбували…

перш, ніж відкритись тобі до останку
перш, ніж лягти з тобою у ліжко
потім прокинутись рано-вранці
і обійнятись шалено ніжно,

ти мене зовсім не знаєш
всі твої тихі “привіт” досі майже нічого не значать
а я тебе бачу – і руки в піт
а я тебе бачу і прагну затриматись

коли здається всі тексти написані
розмови завершені, закриті вікна і
спокій у вигляді чаю зеленого ніжно вливається
в наші складні септакорди

я люблю іти з тобою на кухню опівночі
лягати разом на підлогу і будувати в думках хмарочоси
планувати подорожі, заощаджувати кошти, купувати авто
переїжджати з країни в країну, з квартири в квартиру,

той, що солодкий такий, як літо,
завше вдягає на ноги мені шкарпетки,
аби не змерзла
навіть тоді, коли сплю

можна тікати від себе доооовго

не оглядатись назад і не зупинятись

можна.

тримати й триматися так, як ніколи

коли забуваєш, чому ти тут і для чого
коли обережно до кожного серця торкаєшся
коли твої сни – це щось більше, ніж просто тривоги
коли ти по суті не спиш, а весь час прокидаєшся

бути відвертим – щось більше, ніж просто
дивитися в очі і зізнаватися в чомусь…
можна триматися міцно за руки,
але гуляти по той бік вулиці, правда?