сміши мене
божественно і безпричинно
так наче час спиняється, де кутик твоїх губ
словами до небес торкається…

а кактуси цвітуть на підвіконні
моя найбільша втіха –
ти і я, коли ми сонні,
зажмурені від сонця…

Закривати обличчя руками
І прогіркло-терпкі допивати останки весни
Зігрівати місця, де колись каблуками
Ми топтали стежки…

коли твій погляд сміється,
коли нам удвох трохи тісно
в такі вечори здається
що я єдина на ціле місто…

залиш себе чи хоча б свою куртку
ти пахнеш так, що весь світ іде обертом
я вже залежна – я вище поверхом
досі бажання затягую джгутом…

Я засинаю сьогодні повільно
Тиша горланить так божевільно
Часом шепоче щось ледве чутно
Знаєш, я звикла, коли попутно…

Літа ще не було, а вже покоси
Я заснула під ранок,
Ти знову снився.
Все, чого я хочу – це нові джинси…

А знаєш, Ти,
Ти просто переспи з цими думками.
Потерпи.
Масивні міхи під очима розітри…

Коли залишилось так мало «ми»
І вже загублені усі шляхи,
Ти просто все це відпусти.
І з ніг на голову переверни…

Цілувати сліди твої мовчки
й відпускати слова ще до того, як ти
переступиш межу недоступності…
В атмосферу нечутності…