Вірші
Віддати тебе – то велика пожертва
Віддати тебе – то велика пожертва
Не мати тебе – як не знати весни
Я втратила лік, моя пам’ять потерта
І все, що залишилось – це мої сни…
Ці мости, над якими птахи перелітні
Ці мости, над якими птахи перелітні
Ледь торкають крилом небеса,
Знають все – їхні тайни столітні
Важким тросом зізнань нависа…
можеш не зупиняти час
можеш не зупиняти час
і не відкривати секрети
можеш не чути всіх фраз
й тупі оминати предмети…
сміши мене
сміши мене
божественно і безпричинно
так наче час спиняється, де кутик твоїх губ
словами до небес торкається…
а кактуси цвітуть на підвіконні
а кактуси цвітуть на підвіконні
моя найбільша втіха –
ти і я, коли ми сонні,
зажмурені від сонця…
Закривати обличчя руками
Закривати обличчя руками
І прогіркло-терпкі допивати останки весни
Зігрівати місця, де колись каблуками
Ми топтали стежки…
коли твій погляд сміється
коли твій погляд сміється,
коли нам удвох трохи тісно
в такі вечори здається
що я єдина на ціле місто…
залиш себе чи хоча б свою куртку
залиш себе чи хоча б свою куртку
ти пахнеш так, що весь світ іде обертом
я вже залежна – я вище поверхом
досі бажання затягую джгутом…
Я засинаю сьогодні повільно
Я засинаю сьогодні повільно
Тиша горланить так божевільно
Часом шепоче щось ледве чутно
Знаєш, я звикла, коли попутно…
Літа ще не було, а вже покоси
Літа ще не було, а вже покоси
Я заснула під ранок,
Ти знову снився.
Все, чого я хочу – це нові джинси…