часом усі твої дні – нестримний вулкан емоцій
часом усе, що потрібно – це просто сісти й поплакати
не стримуй себе, відпусти весь цей біль
із різними формами та ознаками

візьми й зазирни мені в серце мигцем
тобі можна
і треба
бачити більше, ніж я зазвичай відкриваю

усе те, від чого я так відчайдушно втікала усе, що ховала подалі від себе й від світу виходить із мене текстами, римами, мовами тіла й любові, давно призабутою правдою відкритою заново істиною старими питаннями – новими відповідями. у дзеркалі відображеннями чужими і рідними… які промовляють до мене які промовляють до мене але я не чую, […]

це те відчуття, коли все найважче з твоїх плечей
наче лавина летить додолу
безцеремонно
швидкість шалена, як на шосе.

час невпинно біжить, поспішає
ти тримаєш за руки й за ноги дні,
які відцвітають
швидше, ніж зазвичай

мені потрібно знати, як ти.
важливо почути,
що все в порядку.
що зміг все почати спочатку

вони жбурляли у мене словами
нестерпно болючими,
липкими, колючими.
вони мали силу і ранили глибоко,

іноді мені сумно
іноді навіть дуже
я набираю у рот води, але це не навмисно
їм себе,

ця весна проходить повз…
я не встигаю її відчути.
я просто її не бачу!
знаю, дерева давно вже цвітуть

мені подобається
тобі подобатися!
бачити, як
ти на мене дивишся…