А знаєш, Ти,
Ти просто переспи з цими думками.
Потерпи.
Масивні міхи під очима розітри…

Коли залишилось так мало «ми»
І вже загублені усі шляхи,
Ти просто все це відпусти.
І з ніг на голову переверни…

Цілувати сліди твої мовчки
й відпускати слова ще до того, як ти
переступиш межу недоступності…
В атмосферу нечутності…

Більше, ніж вчора
Менше, ніж завтра
Сни кольорові
Стали, мов ватні…

Ти нічого не дав.
Не забрав і не втратив.
Ледве теплі ілюзії снів –
Це моя невагомість…

На стику бажань і можливостей,
На грані думок і вагань,
Зректися нав’язливих сум-очей
Та безкомпромісних змагань…