Бо завжди настає такий момент.

Назад до блогу

Ось і завершується наш перший місяць у Мексиці. Пройшов він значно швидше, ніж будь-який із місяців, які ми прожили в Україні. І значно продуктивніше. Бо все тут нове, все робиш вперше, все говориш вперше, все їси вперше, все бачиш вперше, чуєш, відчуваєш… І це так незвично – пити сік, який тобі офіціанти наполегливо рекомендують як найсмачніший, довго пробувати його, махати головою, мовляв: «мм, чудово, дуже дякую», а потім брати перекладач і розуміти, що ти пив фреш з петрушки, селери і ще якоїсь там зелені. Якби до того прочитала, нізащо не пила б, нізащо! Хай би який він був корисний. Хоча і в таких сюрпризах є свої плюси – можна отримати більше, ніж очікуєш.

Бо завжди настає такий момент.

Я багато роздумувала над тим, де жити краще: в Україні чи в Мексиці. Оскільки судити я можу по кількох українських містах (Київ, Чернівці, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Полтава, Черкаси) і наразі лише по одному мексиканському (Гвадалахара) – не читайте цей пост, бо він явно буде надто суб’єктивним. Але от що я думаю. Коли ти живеш у своїй країні, ти часто нарікаєш майже на все: владу (в нашому випадку це виправдано), дороги (аналогічно), поганий зв'язок, безпеку, злочинність, сервіс, послуги, безробіття. Все це справді дуже щиро тривожить, болить, а часом і дратує. Тому ти твердо віриш, що є таке місце, де жити легше. Де всі проблеми вирішуються. Вирішуються швидко чи бодай швидше. Країна, де у людей майже немає проблем. Бо хіба не краще там, де нас нема?  Але це не про Мексику. Тут все побудовано на слові «маньяна». І навіть, якщо вам обіцяють, що прийдуть і зроблять сьогодні те, про що ви просите, те, за що платите гроші, приходять все одно маньяна. І то в кращому випадку. Можуть взагалі забути про ваше існування.

Бо завжди настає такий момент.

Інша річ, яка дивує – чайові. Тут за все треба давати чайові, бо скрізь на тебе дивляться і питають: «пропіна»? І виманюють їх хитрощами, коли роблять послуги, про які ти не просиш (наприклад, відкривають двері машини, коли ти кудись приїхав на таксі, чи складають товар у пакети в магазині), а потім кажуть: "5 чи 10 (чи більше) песо". Можливо, це нормально. Але я до такого геть не звикла. Я розумію, що можна, а іноді й треба залишати чайові, але якось це все має відбуватися за покликом душі, в знак вдячності за те, що для тебе зробили, зробили і тобі сподобалось, зробили і тобі було приємно. Але не тому, що ти просто мусиш заплатити, бо інакше ти поганий сеньор.  А, якщо ти ще й належиш до числа тих людей, яких можуть мучити докори сумління, що ти не дав комусь пару песо, то тут ти – однозначно банкрут.

Спочатку це було просто незвично. Тепер я зрозуміла, що для багатьох людей це чи не єдиний спосіб таким чином заробити трохи грошей. Як виявилося, проживання тут дуже дороге - як мінімум вдвічі дорожче, ніж в Україні, хоч високими зарплатами люди не можуть похвастатися. Доводиться якось виживати – от і шукають собі можливість підзаробити.

Бо завжди настає такий момент.

Ще - тут немає поняття безліміту. Знову ж таки – за все треба платити. Телефонний зв’язок надзвичайно дорогий – 200 песо коштує стартовий і щомісяця треба поповнювати рахунок не так, як ми звикли - на 40 гривень, а щонайменше на 150 песо (1 песо – 0,75 коп). Що стосується Інтернету – ще цікавіше. Щомісяця 400 гривень. А швидкість така, що поки завантажиш фільм, тричі поїси. Дивитись щось онлайн – плюватися.

Минулого тижня ходили в кіно. Тут фільми показують англійською з іспанськими субтитрами. Перегляд стрічки пройшов під гаслом: «що англійською не зрозумієш, те іспанською не наздоженеш!»

Бо завжди настає такий момент.

Не можу не розповісти про громадський транспорт. Тут кожна маршрутка – це «the bus from the hell». І це, до речі, не мій висновок – так говорять місцеві жителі. Автобуси у Гвадалахарі літають з такою швидкістю, що деякі літаки позаздрять. Одне – спостерігати за таким автобусом, зовсім інше – їхати в ньому. Кожного ранку ми добираємо на роботу маршрутом під номером 640. За ті 30 хвилин поки дістанемось до офісу, ми по кілька разів можемо бути то в «голові», то у «хвості» автобуса. Це у випадку, якщо стоїмо. Про підбори взагалі мовчу – в даному випадку це крок до самогубства. Якщо ж пощастило сидіти -  оберігати потрібно зуби, аби раптом не заїхати ними в стілець, коли водій розуміє, що не встигає на зелене і різко гальмує, або коли випадково згадує, що повернути треба саме тут і саме на шаленій швидкості…  Коли проїдешся в такому автобусі, особливо зранку, вже ніщо не страшно.

Бо завжди настає такий момент.

Ще я досі не можу звикнути і мабуть ніколи не звикну до того, що на мене всі звертають увагу. Особливо, коли ходжу з розпущеним волоссям. Про короткі шорти чи легке декольте – я взагалі мовчу. Не тільки тому, що я трохи інша, ніж мексиканці, а й тому, що тут зараз, восени, всі ходять в штанах, жакетах і черевиках, хоч надворі 25-27 градусів - спека така, що немає чим дихати. Це як середина нашого літа. Звісно, за таких обставин я виглядаю трохи дико, якщо одягаюсь легко. Тому тут треба визначитись, що терпіти легше: сьомі поти чи погляди перехожих – я ще в роздумах.

Бо завжди настає такий момент.

Отак ми повертаємося з магазину.
п.с. віник отой ми таки поламали поки донесли пакети... ))

Бо завжди настає такий момент.

Деякі вулиці тут дуже гарно озеленені.

Бо завжди настає такий момент.

З даху деяких будинків на вас може пильно дивитися пес.

Бо завжди настає такий момент.

Чи не на кожному кроці можна купити отаких леді. Черепи тут дуже популярні.

Бо завжди настає такий момент.

І хоч я багато що критикую, мені подобається Мексика. Тут дуже цікаво - все таке колоритне і автентичне. Просто веду до того, що немає нічого кращого за спів солов’я, цвіт калини, борщ, вареники, вишиванку, Карпати, Михайлівський собор і Дніпро… Немає нічого кращого за своє, рідне.

Бо завжди настає такий момент.

Бо завжди настає такий момент, коли ти вже починаєш думати англійською чи іспанською. Тобі вже навіть сняться сни, у яких ти вільно розмовляєш цими мовами. Та, коли згадуєш, що треба подякувати Богу за все те, що маєш, молитися починаєш українською… Так ніби це єдина мова на світі.

Залиште коментар

Ім'я (обов'язково)
Email (не буде опублікований) (обов'язково)

Jooble - це сайт, призначений для однієї єдиної мети: допомогти Вам знайти гідну роботу. На Jooble Ви знайдете всі вакансії. Десь вже чули таке? Так ось, всі вакансії в Україні є тільки на jooble. І це не тому, що jooble "найбільший ресурс в Україні". Це просто випливає з особливостей його роботи: як і інші пошукові системи (наприклад, Google або Yandex) jooble не зберігає в собі інформацію, а тільки вміє її шукати, але саме це він робить краще за інших. Задавши запит на пошук вакансій, Ви отримаєте посилання на самі відповідні Вашому запиту вакансії з більш ніж 3265 сайтів з працевлаштування в Україні. jooble максимально економить Ваш час і зусилля: щоб ввівши один запит, Ви знайшли роботу, відповідну Вам на 100%. Навіть для "гурманів", які хочуть від життя максимум, Jooble створив безліч інструментів. Наприклад, розширений пошук, а також безліч фільтрів. Звичайно, пошук роботи в Jooble незвичний в порівнянні із перегортання сторінок в газеті або порталі з працевлаштування, і якщо Ви освоїте його в повній мірі - Ви гарантовано знайдете роботу своєї мрії. Єдина умова - така вакансія повинна в принципі існувати.

Показати весь текст...