"... ГОРИ", - зауважив Сава одного дня і повіз нас у мексиканське містечко Tapalpa та його околиці.
Хтось із знайомих зателефонував йому і ми зупинилися на узбіччі, щоб наш український друг завершив розмову. За хвилину наблизилося авто місцевих копів. Досвід (український) підказував, що слід чекати неприємностей. Втім, міліціонер лише запитав, чи все у нас в порядку.
По дорозі бачили чимало плантацій кактусів - їхні плоди тут використовують для приготування салатів та мармеладу.
Моєму здивуванню не було меж, коли дізналася, що до вершини гори можна під'їхати на машині. Очевидно, мексиканці керуються висловом "мудрий вгору не піде, мудрий - до неї під'їде". Власне, ми теж так зробили.
З вершини цієї гори стрибають парашутисти і летять аж до протилежних гір, якщо вітер сприяє. То був якраз такий день....
Краєвиди довкола там просто неймовірні.
Сава повіз нас в гори не випадково - він їх дуже любить. На фото це добре видно...
Це велике щастя - мати друга-земляка в чужій країні. Велике щастя - розмовляти рідною мовою в іншій частині планети і тішитися, як маленькі діти, що ми - українці - знайшлися...
Поки милувалися красою гір, знайшли собі нового друга. Цей чорний пес залюбки фотографувався з нами.
В Мексиці ми досить часто бачимо великих птахів.
З одним навіть привітались зблизька.
Це агава. З неї роблять текілу. І, як видно на фото, їй більше 8 років.
А це серед лютої мексиканської зими зацвіла квітка персика.
Неподалік Tapalpa є місце, яке називається Las Piedrotas. Це велетенське каміння розкидане по невеликому периметру. Саме туди ми рушили далі.
На вході до території неможливо не звернути увагу на напис "Por aqui pasan las personas mas importantes del mundo" (Тут проходять найважливіші у світі люди).
Моє улюблене фото...
Навпроти виходу з території, через дорогу, за нами спостерігали такі корови.
Нарешті ми завітали в Tapalpa, де трохи погуляли і зайшли в місцеве кафе пообідати.
Ми любимо рух, активне життя, ми не можемо сидіти на місці, завжди прагнемо вражень і змін... Та іноді важливо просто зупинитись і поглянути на все з нового ракурсу. Тоді стає легше чекати, тоді стає легше думати і приймати рішення, тоді ми стаємо терплячішими і наші помилки чи невдачі, проблеми чи труднощі вже не здаються такими значними. Адже життя прекрасне. Тут. У цьому місці. З цими людьми.... Бо можна заплющити очі, вдихнути на повні груди повітря і на мить опинитись вдома, з Україною....
Я ніколи так не сумувала, я ніколи так не чекала, я ніколи так не любила....