не струшуй свої сліди з мого тіла
твій дотик такий гарячий
не обпечи
все, що досі не тліло…

ніби вже й не осінь, щоб штовхати листя
не зима, щоб сніг
на очах щезав
не весна, бо ти…

якщо це все, що ти хочеш почути,
зірвати з губ і лишити в себе
то, знай,
все, що я пишу…

у моєму волоссі заплуталось стільки спогадів –
вже гудять роєм над головою
я їх розчісую проти шерсті
і заколюю шпилькою…

у моїх днях стало мало місця
і коли я поливаю твої вазони
коли ти застеляєш ліжко
коли я розстеляю і знову…

а що було далі
там, за його повіками
вона ще не знала…
і не було відповіді…

вона пахла мандаринами
того вечора з’їла їх пребагато
обклалася шкаралупами
й маринувалася у цитрусовому соку…

чекати важко
особливо, якщо з хвилини на хвилину,
особливо, якщо тебе.
терпкого і спраглого…

якщо це сон, то я не хочу прокидатись
а якщо ні – ніколи не засну.
ти моє серце научив всміхатись
подарував серед зими весну…

а їй казали: ти не з тих жінок.
таких, як ти, є небагато
ти зразу вводиш у культурний шок
і твориш біля себе свято…