(уривок з роману… )

У моєму житті були дві великі любові.

Одна – довга. Затяжна, як зима, спрагла, як літо, дика, як пустеля, відчайдушна, як океан і таємнича, як ніч. Така, що, здається, ти тонеш у своїх почуттях. Така, що уявляєш себе з ним під вінцем, чітко бачиш ваших дітей і спільну щасливу старість. Така, що ти готова повертатись знову і знову, тільки б він кликав, така, що немає місця для гордості чи образ – лише для любові.
Друга – ніжна, як вранішнє сонце. Тепла, як чай восени. Запашна, як весняний цвіт і щира, як маленька дитина. Світла, як молитва, потрібна, як повітря і романтична, як найкраща у світі мелодрама. Така, що немає нічого важливішого за його зморені очі та міцні обійми. Така, що ти нічого довкола не бачиш. Така, що ти хочеш жити у цій любові вічно.
Третя і остання – ти.