Іноді я прокидаюся зранку з непоборним бажанням вийти на вулицю і побачити там багато опалого жовтого листя. Яке ще мокре і пріле від нічного дощу, в якому живе мільйон спогадів, в якому тихо і спрагло дихає тепла осінь. Я так хочу зупинитись в улюбленому парку і довго думати. Про спокій. Про легкість. Про невагомість. Вслухатись у шелест листя - чути, як воно обривається з найвищих гілок, довго кружляє між деревами і врешті ледь чутно торкається землі. В такі моменти я забуваю про силу земного тяжіння, в такі моменти я забуваю про те, що щось може турбувати чи їсти зсередини. В такі моменти я розчиняюсь спочатку в собі, а потім - в осінній прохолоді. В такі моменти я чітко чую своє дихання і серцебиття. В такі моменти час зупиняється, бо спокою так багато, що він непомітно сповільнює все навколо, як вправний відеомонтажник. Тоді я відчуваю, що в мені оживає сонячний клубок, який несамовито бігає по всьому тілу і скрізь залишає лоскітливі промені тепла - їх так і хочеться піймати руками і роздивитись...
Мене ніщо так не надихає як вологе повітря, приглушене світло і лірична музика. Я так люблю з головою тонути в своїх думках, в своїй свободі, в своїй любові. Я так люблю розуміти, що слова в мені готові вийти назовні, що вони виросли і достигли, що їх можна виплеснути як найяскравішу емоцію: дивитись на них, чути їх, відчувати. Я так люблю розуміти, що потрібний моменти – сьогодні. Що відвертість – не вада і не сором, а максимальна щирість. Що безпосередність – це зовсім не розкіш, а доступна річ. Що улюблену музику можна слухати, де завгодно, а найкращу каву готують тільки в двох місцях і я зараз в одному з них. Що не солодощі роблять мене щасливою, а його усміхнені сонні очі. Що мрії здійснюються не тільки у снах. Що чекання і терпіння завжди винагороджується. Що любов сильніша, ніж можна собі уявити. Що життя краще, ніж ми іноді думаємо. Що вимагати чогось від людей – слабшати. Що коритись - втрачати себе. Що боятись - марно гаяти час...
Ми значно простіші за нашу уявну значимість. Ми часто зовсім не те, що бачать інші. Ми такі, якими хочемо бути. Сьогодні.
p.s. Коли прокинусь завтра, дайте мені трохи осені. Щоб подумати. Ще.
