Я б дуже пошкодувала, якби ми сюди не поїхали. І, коли усвідомлюю, що в принципі можна було залишитись і нічого не змінювати - подумки б'ю себе по язиці! Можна ж було працювати і жити так, як звикли. Ми ж любимо робити те, що звикли - так спокійніше. Без оцих незручностей через незнання мови та місцевого менталітету, бо було ніби норм. Втім, оці незручності - це ніщо в порівнянні з тим, що отримуєш. І хоч це суб'єктивна думка, я тепер із повною впевненістю і відповідальністю за свої слова кажу, що життя нічого не варте, якщо не подорожуєш! Життя надто буденне, однакове і сіре, якщо не вивчаєш нові культури, нові мови, нові місцевості, нових людей.
І це так приємно, коли літній мексиканець усміхається тобі у відповідь, бо ви порозумілися. Так приємно, коли тебе вчать вимовляти нові слова, широко повідкривавши роти, так що аж видно всі зуби, всі білі, і головне - небезрезультатно. Так приємно, що тебе не ігнорують, як іноземця, а навіть просять допомогти зробити фото. Так приємно, коли незнайомці вітаються до тебе здалеку, а потім ще кілька разів повертаються услід (якщо чесно, то від цього не тільки приємно, а й трохи страшно: я не звикла до такої уваги, хоч часто бувала в самому її центрі). Так приємно, коли таксист загружає в машину п'ятьох (я так розумію, зміг би й вісьмох, якби попросили, бо правила дорожнього руху тут лише для слабаків) і ще й веселить всю дорогу! Так приємно, коли тобі щиро кажуть, що ця їжа не перчена, а, скуштувавши, забуваєш, як тебе звати: рот розносить і ти аж плачеш від радості, а ще дихаєш, дихаєш, дихаєш! Так приємно, коли зустрічаєш людей, які бодай трішки говорять англійською - витягуєш з них максимум інформації і вони справді готові тобі допомогти, бо розуміють, що без мови тут кепсько.
Отак ми тепер маємо друга іспанця із невеселим ім'ям Альфонсо, який працює у супермаркеті і дає нам цінні поради не лише щодо покупок, а й щодо життя та безпеки. А ще тепер я знаю, що чим більше ти торгуєшся, тим більше ти нормальний! Тут за усе, що завгодно, можуть загнути таку ціну, що очі на лоба лізуть. От наприклад сьогодні, беручи таксі в центр, ми скинули ціну зі 120 песо до 80. І це все іспанською. Неабиякий успіх!
Щодо центру: вся красива, старезна і вишукана архітектура тут починається і тут же закінчується. Але це треба бачити: величезні костели, гарнезні будівлі місцевого самоврядування, опера наче із Середньовіччя, довжелезні фонтани, сюрреалістичні монументи - все це на чотирьох площах, які розходяться від одного центрального костелу - фантастично!
Неподалік знайшли базар, де продається ВСЕ. І дуже навіть недорого. Особливо, якщо згадуєш, що треба торгуватись - можна взагалі за безцінь взяти.
А ще, дивіться, що в мене є! Купила собі таку манюню-красуню! Я стрибаю від радості, коли поглядаю на неї (вона тут зараз лежить біля мене на ліжку). Ах! А ще нещодавно дізналася, що нейлонові струни - найкращі (ви теж так вважаєте?) - то нічого, що я все життя на металічних лабаю! ;)
Подумали, що можна і грошей трохи підзаробити, якщо співати на вулицях Гвадалахари. А раптом, мексиканцям сподобаються українські пісні! Ні, я чесно таке зроблю! Не вірите? :)
Пальми бувають красиві і доглянуті.
Якщо бути кмітливим, то можна випадково згадати, що в тебе сьогодні день народження!
А потім - ціла купа льоду і текіла!
А ще тут в клубах мутять отакі шоу.
А отакі круті жуки тут на кожному кроці і нам вони страшенно подобаються!
А коли бачиш отаке, то не знаєш, в який бік бігти! ))
Коли ж кидаєш монетку індіанцю, то мусиш з ним фоткатися. ТАК, як він захоче!
Не завжди легко, але коли ти над ситуацією, світ виглядає простішим і значно кращим!
