Проза
![Так багато тебе](https://irynamoroz.org.ua/wp-content/themes/im/inc/libs/timthumb/timthumb.php?src=https://irynamoroz.org.ua/wp-content/uploads/2014/02/tak-bagato-tebe.jpg&w=680&h=365&rand=5180)
Так багато тебе
Хоч ці вечори спустошені, обмежені текстами і чужими голосами, в моїй кімнаті пахне шоколадом, червоними трояндами і зеленим чаєм, шкаралупою від банана і дивними фільмами, після яких не хочеться засинати…
читати більше...![Танцювати далі](https://irynamoroz.org.ua/wp-content/themes/im/inc/libs/timthumb/timthumb.php?src=https://irynamoroz.org.ua/wp-content/uploads/2014/02/tantsyuvaty-dali.jpg&w=680&h=365&rand=3732)
Танцювати далі
І щоразу йдучи по вулицях міста, переплівшись мізинцями, аби не танути в руках одне одного, ми танцюємо. Подумки. І даючи волю лише рукам, робимо сотні танцювальних «па», часом і досить вправних.
Куди рухатися далі…
![Іноді я дозволяю собі тебе](https://irynamoroz.org.ua/wp-content/themes/im/inc/libs/timthumb/timthumb.php?src=https://irynamoroz.org.ua/wp-content/uploads/2014/02/inodi-ya-dozvolyayu-sobi-tebe.jpg&w=680&h=365&rand=4097)
Іноді я дозволяю собі тебе
Іноді я дозволяю собі дивитись тобі в очі. Забувати своє ім’я і подумки вимовляти лише твоє – густе, як моє волосся.
Іноді я вдаюся до крайнощів. Розкидаю люті іскри і замітаю гарячі сліди на своїй клавіатурі, замовкаю ледь не навіки і видихаю твій запах по грамах…
![Про листи і про тебе](https://irynamoroz.org.ua/wp-content/themes/im/inc/libs/timthumb/timthumb.php?src=https://irynamoroz.org.ua/wp-content/uploads/2014/02/pro-lysty-i-pro-tebe.jpg&w=680&h=365&rand=2641)
Про листи і про тебе
Читати кожне слово написане тобою – наче безперестанку їсти шоколад… Мовчки інтонаційно виводити звуки – так мрія стає реальністю… Інтуїтивно продовжувати кожну трикрапку – завмирати…
читати більше...![Домінанта твоєї весни](https://irynamoroz.org.ua/wp-content/themes/im/inc/libs/timthumb/timthumb.php?src=https://irynamoroz.org.ua/wp-content/uploads/2014/02/dominanta-tvoyeyi-vesny.jpg&w=680&h=365&rand=995)
Домінанта твоєї весни
Маневри неминучої самотності невимушено забивають чергові цвяхи у поліно відчаю. Правда, з нього аж ніяк не сипатимуться фіалки, коли воно розколеться на дві частини. А от сльози литимуться – надворі ж весна – соку вдосталь…
читати більше...