Я зачиняю всі вікна щільно
Спека така,
що немає чим дихати.
Я нічия…

Ці каруселі в тумані
Зближують відстані,
Зменшують дні.
кілька людей у нірвані…

ти кличеш мене і ламаються вікна,
збираєш шматки своїх фобій в кулак.
порізи дрібні на руках ледь помітні
ховаєш, як здобич свою хижак…

Коли ти залишиш свої обладунки
В минуле відправиш тривожні листи
Я стану твоїм дорогим подарунком
Ти вернешся всім, що ховалося в сни…

Як лампа загасне в твоєму вікні
І тіні вузькі не знайдуть більше світла
Впізнаю тебе по гарячій руці
Хоч кожна із граней тонка й непомітна…

Коли ти припиниш свої страждання
Й мовчанню твоєму настане кінець
Я розбуджу тебе у траві на світанні
І ми разом підемо кудись навпростець…

Забути,
намагаючись проковтнути
усе наболіле і в серці горіле,
все миле й потворне…

Віддати тебе – то велика пожертва
Не мати тебе – як не знати весни
Я втратила лік, моя пам’ять потерта
І все, що залишилось – це мої сни…

Ці мости, над якими птахи перелітні
Ледь торкають крилом небеса,
Знають все – їхні тайни столітні
Важким тросом зізнань нависа…

можеш не зупиняти час
і не відкривати секрети
можеш не чути всіх фраз
й тупі оминати предмети…