Руки що пахли ним
Назад до прози
Вона завмирала. Несла ті спогади додому і нюхала свої руки, бо цього вечора вони пахли ним. І здавалося, так буде вічно. Втім, вічність тривала не вічно. Вона це і так знала. Знала, що навіть для неї знайдеться той, хто спантеличить до втрати свідомості, до некерованості, до сліз і до сміху – до божевілля. Знала, що рано чи пізно це закінчиться, що втрачати їй нічого, що ризикувати не лише можна, а й треба. Знала, що вона сама все придумала, вигадала, створила. Переконала себе в цьому і повірила в неможливе. Та сила думки була сильнішою. Жага невідомого – ще більшою. А спокуса – нездоланною.